Прогулюючись вулицями Ancoats ви можете почути сміх, шум машин, що проїжджають, запах свіжомелених зерен, дзвін келихів і розмови до ранку. У 21 столітті Ancoats є одним із найяскравіших районів Манчестера. Він забудований новими висотками, парками та цілими районами. Але, варто відзначити, що серед нової забудови, в Ancoats зберігається частина старого міста – міцні стіни з червоної цегли та високі вікна млинів. Тут як найкраще міська влада переосмислила промислову спадщину Манчестера. Адже, задовго до того, як Ancoats став таким, як його всі знають у 21 столітті, він був чимось зовсім іншим – першим у світі промисловим передмістям. Далі на manchester-future.
Давнє коріння Ancoats
Назва району Ancoats походить від давньоанглійської “ana cots”, що можна перекласти як “одинокі котеджі”. Вперше воно згадується в документах 1212 року під назвою Elnecot. Вже до 1320 року Ancoats вважався одним з восьми сіл, що входили до складу тауншипа Манчестера в приході Солфорда.
Спочатку це було скромне поселення. Тут знаходилося кілька котеджів та фермерських будинків, розташованих у районі сучасних вулиць Анкоатс, Батлер та Ньютон. Тут же в Середні віки з’явився Ancoats Hall – садиба, що стала важливою точкою у цьому районі. А у 14 столітті ці землі заповідав місцевій знаті Генрі де Анкоутс.
Розташоване між річками Медлок та Ірк, це село згодом перетворилося на один із ключових промислових районів Манчестера, а пізніше – на символ міської джентрифікації та нового культурного ренесансу.
Початок фабричного буму: перші млини Ancoats
Наприкінці 18 і на початку 19 століть Манчестер перетворювався на серце промислової революції. Колись величезне і порожнє поле Ancoats, що знаходилось на околиці висхідного міста, став епіцентром бавовняної промисловості, що бурхливо розвивається.
До початку 1800-х років тут почали один за одним з’являтися млини, величезні текстильні фабрики, заводи та склади. То були інноваційні споруди, які вивели Манчестер у лідери світового текстильного виробництва. На фабриках знаходилися інноваційні на той час прядильні машини, тут працювали тисячі робітників, багато з яких були жінками та дітьми.
З відкриттям каналу Рочдейл у 1804 році Ancoats перетворився на промисловий епіцентр. Доступ до води та транспортних шляхів прискорив зростання текстильної галузі, і по всій окрузі почали стрімко з’являтися млини. Серед них – Victoria, Wellington, Brunswick, India, Phoenix, Beehive, Paragon та Royal Mill, а також багато інших.
Ці фабрики стали символом індустріальної могутності Манчестера та забезпечили роботою тисячі людей. Брати Мюррей, власники Decker Mill, були одними з найпомітніших підприємців того часу. Завдяки такому безпрецедентному зростанню Ancoats отримав прізвисько “перше індустріальне передмістя світу”.
А такі млини, як Murray’s Mills, Royal Mill та Beehive Mill, були одними з найбільших та передових у світі. На піку свого розвитку Манчестер був відомий як “Коттонополіс”, а Ancoats був його головною рушійною силою промисловості.
Архітектура старих млинів Ancoats
Архітектура старих млинів Ancoats у Манчестері – це один із яскравих символів промислової спадщини не тільки міста, а й Великобританії загалом. Ці будівлі будувалися у 18-19 століттях, в епоху, коли Ancoats вважався “першим індустріальним передмістям у світі”. Багато з них збереглися до наших днів, і є пам’ятками архітектури.
До основних архітектурних особливостей млинів Ancoats можна віднести червону цеглу та масивність забудови. Більшість млинів того часу були зведені з характерної червоної цегли, популярної у вікторіанській Англії. Це надавало будинкам суворий, але величний вигляд. Стіни були неймовірно товсті, міцні, розраховані на те, щоб витримувати важке обладнання та багаторічну експлуатацію.
Ще однією архітектурною особливістю старих млинів були високі стелі та широкі прольоти. Млини проєктувалися так, щоб усередину надходило якнайбільше природного світла. Тому будинки мали величезні вікна, нерідко з чавунними рамами, та просторі приміщення без перегородок — для розміщення ткацьких верстатів та тисячі робітників.
Також старі промислові об’єкти Ancoats були багатоповерховими. Млини часто досягали 4-6 поверхів, з високими стелями на кожному рівні. Це було зумовлено тим, що землю в межах міста було дорого використовувати, тому промислова зона росла вгору.
Багато фабрик мали власні водонапірні вежі та високі цегляні димові труби. Це було необхідне для запровадження в дію парових машин.
При цьому зовнішній архітектурний вигляд млинів був одночасно простим та суворим. Вони мали найменшу кількість декоративних елементів, але максимум користі. Але варто зазначити, що у 21 столітті саме цей мінімалізм будинків придає особливу індустріальну чарівність, яку так цінують сучасні архітектори.
У 2020-х роках багато з цих млинів, включаючи Beehive Mill, Royal Mill і Paragon Mill, перетворені на стильні апартаменти, офіси, галереї та креативні простори. Їхні цегляні фасади, величезні вікна та сліди машинної доби залишилися майже незайманими. Це не просто будівлі, а архітектурна спадщина промисловості Манчестера, органічно вписана в сучасне місто.
