Альфред Вотергауз – не просто талановитий архітектор, який відтворював готичний стиль на території Великобританії, а й по-справжньому переосмислив його для нового часу. Можливо, багато жителів Манчестера навіть не знали його імені, але точно бачили його архітектурні шедеври. Манчестерська ратуша, Лондонський музей природної історії – все це його робота. Вотергауз не просто проєктував гарні будівлі. Він відобразив в архітектурі дух епохи, з її вірою у прогрес, повагою до традицій та любов’ю до деталей. Далі на manchester-future.
Ба більше, завдяки йому готика знову стала модною, але вже не старовинною та похмурою, а сучасною та функціональною. Він показав, що архітектура може бути одночасно красивою та практичною. Вотергауз став одним із тих, хто надав вулицям вікторіанської Великобританії впізнаваний вигляд.
Що відомо про Альфреда Вотергауза та його родину?
Альфред Вотергауз народився у 1830 році у Ліверпулі в сім’ї квакерів. Його батько, Альфред Вотергауз-старший, працював бавовняним брокером, а мати Мері Беван походила з Тоттенгема. Альфред був старшим із восьми дітей. Незабаром після його народження сім’я переїхала до Оукфілда – заміського будинку в Ейгберті, недалеко від Ліверпуля.
Також слід зазначити, що родина Вотергауз була успішною. Зокрема, його брат Едвін став одним із засновників міжнародної аудиторської компанії “Price Waterhouse”, а інший брат, Теодор, заснував юридичну фірму, яка пізніше стала частиною “Field Fisher Waterhouse”.
Освіта
Вотергауз здобув освіту в школі квакерів “Grove House School” у Тоттенхемі, яка пізніше стала відомою як “Leighton Park School”. Після цього, він почав вивчати архітектуру. У 1840-х роках він переїхав до Манчестера, де навчався під керівництвом архітектора Річарда Лейна. Особливістю початкової архітектурної освіти було те, що його вчили малювати строго, стримано, з чіткими лініями та приглушеними відтінками. Однак згодом Вотергауз вирішив вийти за межі загальноприйнятих стандартів та знайти свій власний стиль. Його надихали книги з архітектури, такі як трактати Вільяма Чемберса, Августа П’юджіна та особливо праці Джона Раскіна, в яких вихвалялася готика.
Він активно навчався через замальовки. Зокрема, копіював елементи з готичних та класичних споруд, розмірковуючи над різними архітектурними підходами. Його зошити збереглися до наших днів і показують, як він критично переосмислював прочитане та побачене.
У 1853 році Вотергауз відправився в архітектурну подорож Європою. Довгих дев’ять місяців він досліджував Францію, Швейцарію та Італію. Він робив нариси соборів, палаців, веж, відбиваючи естетику старовинних міст. Пізніше він говорив, що такі поїздки вчать не просто копіювати, а розуміти архітектуру на інтуїтивному рівні.
Повернувшись до рідної Великобританії, у 1854 році він відкрив власне архітектурне бюро у Манчестері. Це стало стартом його незалежної кар’єри та першим кроком до того, щоб змінити вигляд вікторіанської Великобританії.
Що таке готичне відродження?
Готичне відродження було архітектурним рухом 19 століття, яке прагнуло відродити стилі середньовічної готичної архітектури: стрілчасті арки, шпилі, ребристі склепіння, складне різьблення та драматичні силуети. Але йшлося не лише про копіювання старих будівель. Йшлося про повернення духу, таємничості та архітектурної величі у світ, який ставав дедалі більш механістичним.
Те, що виділяло Вотергауз серед готичних відродженців, то це його універсальність. Він не був обмежений правилами. Він міг бути величним, коли того вимагала робота, але й стриманим. І насамперед він розумів практичні потреби сучасного міста.
Початок великої кар’єри архітектора у Манчестері
Вотергауз розвивав свою архітектурну практику у Манчестері протягом 11 років. На той момент його проєкти здебільшого реалізовувалися у північній частині Англії. Починав він із приватних замовлень: перебудовував будинки родичів та проєктував стайні для батька. Поступово перейшов до більш значущих об’єктів. Наприклад, каплиць та будівель на цвинтарі в Інс-Мейкерфілді, де вже виявився його інтерес до готичного стилю.
Перший комерційний будинок, спроєктований Вотергаузом, був склад і цукровий завод у Манчестері. Він спроєктував його в італійському стилі. Він також створював освітні установи, наприклад, інститути в Дройлсдені і Бінглі, які поєднували утилітарну функцію з готичними елементами.
Його першим великим заміським проєктом став Гіндертон-гол у Чеширі. Це був стриманий, але витончений готичний особняк. Згодом він будував і більш масштабні приватні будинки, наприклад, Нью-Гейс у Ліверпулі, що включав не лише житлові приміщення, а й оранжерею, стайні та навіть авторські меблі.
Серед замовників Вотергауза були заможні промисловці-квакери, з якими його пов’язували релігійні та сімейні зв’язки. Для сім’ї Бекгауз, засновників банку “Backhouse’s Bank”, він спроєктував кілька будинків у районі Дарлінгтона, у тому числі “Pilmore Hall” та “Hutton Hall” з унікальною турецькою лазнею.
Серед його перших знакових громадських об’єктів була будівля міського годинника та критий ринок у Дарлінгтоні, виконані в готичному стилі. Ринок будувався з використанням чавуну та мав складну внутрішню структуру, а вежу з годинником профінансував Джозеф Піз. Вотергауз швидко розвивався як архітектор в окрузі Манчестера, прокладаючи шлях до своїх майбутніх великих проєктів по всій Великобританії.
Розвиток кар’єри та великі архітектурні проєкти
Під час своєї манчестерської практики одним із ключових проєктів Альфреда Вотергауза стали Суди присяжних та в’язниця Стенджуейс. У 1859 році було оголошено престижний архітектурний конкурс на проєкт будівель судів. Варто зазначити, що в ньому брали участь понад 100 архітекторів, включаючи таких майстрів, як Едвард Баррі, Катберт Бродрік та Річард Норман Шоу. Але перемогу здобув саме Вотергауз. Ця подія стала для нього справжнім проривом у сфері громадської архітектури.
Комплекс суден будувався у період 1859-1865-х років і став важливою віхою в кар’єрі архітектора. Будівля, оформлена в готичному стилі під впливом поглядів Джона Раскіна на венеціанську архітектуру, вирізнялася складним плануванням та високою декоративною насиченістю. Будівництво коштувало 120 000 фунтів стерлінгів. Значна сума на ті часи. Це було перше масштабне втілення стилю високої вікторіанської готики у роботі Вотергауза. Завдяки цьому проєкту він закріпив за собою репутацію не просто архітектора, а одного з лідерів архітектурної сфери Великобританії.
Без сумніву найвідомішою роботою Вотергауза стала Манчестерська ратуша, завершена у 1877 році. Ця будівля стала справжнім проривом. У ті роки Манчестер швидко розвивався як промисловий центр і потребував символу своєї сили та амбіцій, і Вотергауз зумів втілити цю ідею у своїй архітектурі.
Ратуша – це справжній неоготичний собор, тільки замість молитов тут здійснюється міське управління та протікає міське життя. Її годинникова вежа підіймається на 85 метрів над Альберт-сквер, а фасад є тонкою роботою з каменю. Але будівля вражає не лише зовні. Усередині знаходяться просторі сходи, мозаїчні підлоги та фрески, які розповідають історію Манчестера.
Цю будівлю будували не лише для політиків. Вона мала надихати звичайних людей, давати їм відчуття, що вони є частиною великого і важливого міста. Ратуша з моменту відкриття символізувала гордість Манчестера.
За межами Манчестера, а саме у Лондоні Вотергауз створив ще одну визначну пам’ятку: Музей природної історії, завершений у 1881 році. Вотергауз взяв готичний стиль і чудово адаптував його. Він використовував теракотову цеглу для захисту від забруднення міста і прикрасив інтер’єри скульптурами тварин, скам’янілостей і рослин, перетворивши саму будівлю на живу енциклопедію природного світу.
Вотергауз також відповідав за десятки будівель по всій Великобританії, включаючи коледжі, школи, бібліотеки, лікарні та банки – багато з яких збереглися до наших днів
Альфред Вотергауз став, мабуть, найуспішнішим архітектором вікторіанської доби у фінансовому плані. Він спроєктував одні із найдорожчих будівель того часу.
Його цінували за вміння проєктувати логічні та функціональні будинки, навіть на складних ділянках. Він зібрав сильну команду, співпрацював із надійними підрядниками та постачальниками, завдяки чому його проєкти були не лише красивими, а й довговічними.
