У кожного міста є своя магістраль, яка формує його ритм, характер та щоденну динаміку. Для Манчестера таким символом став “The Mancunian Way” — естакада, що давно перетворилася на щось більше, ніж просто транспортну артерію. Вона стала територією суперечок, амбітних планів, інженерних експериментів і, на жаль, трагічних подій. Сьогодні, коли британські міста переосмислюють міський простір, “The Mancunian Way” стоїть на межі між минулим і майбутнім: від спадщини індустріальної епохи до сміливих концепцій сталого урбанізму. Далі на manchester-future.
Магістраль, народжена у часи модернізації
“The Mancunian Way” почали будувати у 1960-х, коли Манчестер шукав відповіді на вибухове зростання трафіку, активну автомобілізацію та потребу в оновленні міста після війни. Це був період, коли урбаністика Великої Британії різко змінила курс: від класичних міських вулиць — до функціоналістичного модернізму, де транспортні потоки мали рухатися швидко, раціонально та безперешкодно. У середині 20 століття Манчестер прагнув увійти в нову епоху інфраструктурного прориву. “The Mancunian Way” стала втіленням цього бачення — найамбітнішим дорожнім проєктом у місті на той час.
Будівництво багаторівневої дороги у щільно забудованому центрі було технічним викликом. Естакада проходила над існуючими вулицями, не перериваючи рух унизу. Це дозволяло створити додатковий транспортний коридор без розширення доріг на землі — рішення, яке в той час вважалося максимально сучасним і ефективним.
Проєкт розроблявся під впливом ідей європейського модернізму та американської концепції “freeway”. Ключовими були:
- лінійні швидкісні траси, що швидко з’єднують райони;
- багаторівневі розв’язки, які мінімізують світлофори та затори;
- розділення потоків — окремі смуги для транзиту та локального руху;
- максимальний бетон і мінімум декору, що відповідало функціоналістичній естетиці епохи.
На той момент це виглядало як вихід із транспортної кризи та перехід до концепції сучасного мегаполіса, де місто підлаштовується під авто, а не навпаки.
“The Mancunian Way” мала стати частиною ширшої системи — швидкісного кільця навколо центру. Для 1960-х років така ідея була революційною: місто фактично отримувало власний “експрес-каркас”, який пришвидшував пересування між промисловими, житловими й комерційними зонами.
Для естакади застосовували нові інженерні рішення попередньо напружений бетон, який дозволяв робити довші прольоти, спеціальні шумопоглинальні бар’єри, а також конструкції, адаптовані під майбутнє розширення і елементи водовідведення, які були новими для британських міських автострад.
Для Манчестера це було не просто будівництво дороги — це був прорив у технологічному мисленні.
Разом із вдосконаленням транспортної системи місто отримало нову урбаністичну реальність. Для реалізації проєкту зносили десятки історичних будівель, змінювали звичну структуру кварталів, а частина території фактично перетворювалася на транзитний коридор. Влада бачила в цьому модернізацію, але для багатьох містян це стало символом втрати автентичності.
“The Mancunian Way” у 1960-х роках стала не просто дорогою — вона стала культурним маркером епохи, коли місто обирало між історичною спадщиною та стрімкою модернізацією.
Аварії, обвали та репутація небезпечної дороги
Хоч проєкт подавався як технологічний прорив, магістраль дуже швидко отримала репутацію проблемної. Високі борти, різкі повороти, велика швидкість і мінімум захисних бар’єрів перетворили естакаду на одну з найаварійніших ділянок дороги у Великій Британії. Водії часто жартували, що для подолання “The Mancunian Way” потрібно не стільки вміння кермувати, скільки трохи удачі — особливо у годину пік або в дощову погоду.
Найбільш тривожним став інцидент 2015 року, коли внаслідок сильних злив обвалилася частина стіни “The Mancunian Way”. Дорожній рух довелося перекривати на місяці, місто отримало мільйонні збитки, а експерти заговорили про зношеність конструкції та відсутність системних інвестицій у модернізацію. Цей випадок став для Манчестера тривожним дзвінком: інфраструктура, збудована півстоліття тому, більше не відповідає сучасним вимогам безпеки та новим кліматичним ризикам, зокрема дедалі частішим аномальним опадам.
Згодом траплялися й інші інциденти — серйозні ДТП, падіння фрагментів конструкцій під час негоди, тривалі блокування руху, що паралізували центр міста. Деякі мешканці навіть називали магістраль “Manchester’s Worst Shortcut”, натякаючи на її парадоксальну природу: дорога, створена для пришвидшення руху, часто ставала причиною заторів, хаосу та об’їздів. Для багатьох манчестерців “The Mancunian Way” перетворилася на символ інфраструктурного старіння — нагадування, що навіть найамбіційніші проєкти потребують постійного оновлення, якщо хочуть залишатися безпечними та ефективними.
“The Mancunian Way” і конфлікт між автомобільною та пішохідною культурою
Суперечки навколо “The Mancunian Way” не вщухають десятиліттями. Для одних вона — необхідний транспортний вузол, без якого місто зупинилося б. Для інших — приклад помилок урбанізму 1960-х років, коли автомобілі поставили вище людей.
Естакада буквально розділяє райони: Галм, Ардвік, Пікаділлі. Пішоходи змушені використовувати незручні переходи, а громади скаржаться на шум, пил і вібрації.
Архітектори та активісти давно обговорюють питання трансформації “The Mancunian Way”:
- перетворити її на зелений коридор;
- перенести трафік під землю;
- частково демонтувати, як це зробили у Сіетлі чи Сеулі;
- модернізувати до стандартів “розумної магістралі”.
Попри численні концепції, рішення поки немає. Але дискусії про те, якою має бути інфраструктура Манчестера у XXI столітті, дедалі посилюються.
Інновації та майбутнє: чи стане “The Mancunian Way” частиною “розумного міста”?
Хоч “The Mancunian Way” сприймають як пережиток минулого, останні роки місто активно тестує на ній елементи “смарт”-урбанізму. Тут встановлюють датчики потоків, аналізують трафік у режимі реального часу, тестують системи прогнозування заторів та аварій.
Після 2016 року, коли Манчестер запустив масштабний проєкт “CityVerve”, магістраль стала частиною IoT-експериментів:
- сенсори вимірюють рівень забруднення;
- камери фіксують пікові навантаження;
- алгоритми моделюють безпечні маршрути;
- розглядаються варіанти встановлення шумопоглинаючих конструкцій і сонячних панелей.
Чиновники та урбаністи прагнуть перетворити “The Mancunian Way” на дорожній простір, який працюватиме не проти міста, а разом із ним — з урахуванням потреб жителів, екології й сучасних технологій.
У майбутньому магістраль може стати тестовим полігоном для безпілотного транспорту, зеленою естакадою або інноваційним коридором з енергоощадними системами. Варіантів багато — і вперше за десятиліття місто готове розглядати кожен із них.
“The Mancunian Way” — це суперечлива, небезпечна, інколи незручна, але водночас знакова частина Манчестера. Вона відображає його історію модернізації, помилки минулих десятиліть і амбіції майбутнього. Магістраль давно вийшла за межі транспортної функції, ставши дзеркалом міста, що постійно змінюється.
Якою буде її доля — демонтаж, реконструкція чи повне переосмислення — залежить від того, яким Манчестер хоче бачити себе у 21 столітті.
